Концептологія молитви в українських пареміях

Abstract

У пропонованій статті автор аналізує концептологію молитви, що була сформована українською народною сві­домістю й продовжує впливати на специфіку релігійних почувань українців як одна з констант духовного буття. Ви­бір паремій як матеріалу для дослідження комунікативних характеристик українського релігійного дискурсу зумовле­ний тим, що паремії містять етноспецифічні ціннісно орієн­товані стереотипні уявлення про дійсність, які відбивають сталі характеристики ментальності. З’ясовано, що основни­ми когнітемами етнокультурної специфіки паремійної кон­цептології МОЛИТВИ є: молитва – божа мова; молитва діє; молитва – це форма любові; важливо, ХТО читає молитву; молитви матері й батька мають особливу силу; молитві тре­ба навчитися; якість молитви характеризує людину; молит­ва не сумісна з будь-яким злом; молитва – це насамперед прохання; в молитвах не просять про дурниці; надмірність у молитовній практиці засуджується; молитва не замінить працю. Виявлені когнітеми вказують на прототипну харак­теристику – молитва є автономною суспільною цінністю. Паремії дають змогу виявити, що молитва в комунікативно­му вжитку вийшла з кризових контекстів і стала частиною буденного хронотопу, важливим складником етикетної куль­тури українців. Паремійна референція з молитвою об’єкти­вується в комунікативних ситуаціях дуже широкого спектру для вербалізації насамперед почуттєвого досвіду. Паремійні вербалізатори молитви в мовленні втілюють оберегову і гар­монізувальну функцію, це медіатори між Божим і людським світами, духовним і матеріальним вимірами буття.